У січні-лютому 2018 мені випав дуже крутий шанс - побувати в Аргентині і спробувати піднятися на Аконкагуа.
Що для мене означала ця експедиція? Це непередавані почуття, коли в твою страховку входить 'евакуація вертольотом з висоти понад 5 тисяч метрів. Це ще більший шок, коли ти дивишся на ту кількість речей, що треба спакувати. Це трепетне відчуття вибору авіаквитків і авіакомпанії, коли ти не знаєш, що краще: надійніша компанія, дорожча, але з ризиками скасування і страйком пілотів. Або ж більш бюджетна, але з шансом збанкрутувати. Це знайомство з новими крутими людьми. Це розкриття старих друзів з нового боку. Це круті жарти, історії, дискусії про Кевіна Спейсі та гурт "Время и Стекло". Це боязнь, що твої черевики полетять, бо ти залишив їх у тамбурі. Так, черевики) Це ж черевики вагою 2-3 кг кожен, так, Natali Boiko?) Це незвичайні фотосесії в сукнях-шортах і/або в тотал блек термо з позерськими виразами обличчя. Це кататися зі снігових схилів на карематах. Це танцювати в пуховках під Гену Дудкіна. Це з'їсти 2 кг цибулі за день, а потім гадати - чи були ці 2 кг перевіркою на наявність розуму у гурту) Це романтичні заходи сонця, які бачили не так вже й багато очей. Це божевільні гори і сніги. Це прокинутися від того, що на тебе падає в наметі підталий лід. Це художник із незвичайним життям.
Це його картина на пам'ять. Ну звичайно ж, це загадка помаранчевого пакета! Це секретний рецепт і прояв творчості під час заготівлі вмісту пакета. Це дуже смачні стейки і Мальбек. Це дуже приємні спогади - ті, що залишаться на роки. Загалом, хлопці, якщо у когось є можливість піти в похід, то йдіть: буде весело, красиво, складно і, безумовно, цікаво!